Микола Іванович Лобачевський: «Жити — значить відчувати, насолоджуватися життям, постійно відчувати нове, яке б нагадувало, що ми живемо.»

“Ти, Лобачевський, будеш розбійником!” — вигукував розгніваний учитель латинської мови. Майбутній учений, винахідливість якого на різноманітні витівки була невгамовною, прибив цвяхом до столу класний журнал перед самим носом викладача, який трохи задрімав на уроці. І ніхто тоді не здогадувався, що поряд із ними живе геній, якому доведеться зробити революцію в науці, злетіти над своїм часом, увійти в безсмертя.

Микола Іванович Лобачевський народився 1 грудня 1792р. в Нижньому Новгороді у сім’ї повітового землеміра.

Родина жила бідно. Становище Лобачевських ще погіршало, коли в 1797 р. помер батько. Мати, рятуючись від злиднів, із трьома синами переїхала до Казані, сподіваючись дістати там матеріальну підтримку від родичів. Тут, у Казані, ще в 1759 р. для підготовки учнів до вступу в Московський університет відкрилася гімназія, в якій частина учнів виховувалась на державні кошти. Енергійна жінка зуміла добитися, щоб її синів прийняли в цю гімназію на “казенний кошт”.

У 1802 р. десятилітній Микола Лобачевський уперше переступив поріг гімназії. Усі троє Лобачевських училися добре. Особливими успіхами в навчанні, зокрема з математики, відзначався середній із них — Микола. Викладач математики Г.І. Карташевський, один із найкращих педагогів гімназії, помітивши особливу обдарованість свого учня, всіляко підтримував і розвивав прагнення юнака знаходити істину, доводити розпочату справу до логічного завершення.

У 1805 р. в Казані відкрився університет, інспектором-професором якого був призначений директор гімназії І. Ф. Яковкін, а професорами і викладачами стали деякі з викладачів гімназії, у тому числі й Карташевський.

Чотирнадцятирічний Микола Лобачевський був зарахований до університету 14 лютого 1807 р. Юнак із захопленням відвідував лекції професорів і особливу увагу приділяв лекціям із циклу природничих наук, готуючись до вступу на медичний факультет.

Лобачевський був першим не лише в навчанні, проте часто його поведінка не подобалась керівництву університету. Записи в інспекторських журналах того часу характеризують Лобачевського як юнака “упертого”, “гоноровитого”, що “дуже високо себе ставить”, і “виявляє навіть ознаки безбожності”. За це його хотіли навіть виключити з університету і віддати в солдати. На захист Лобачевського виступила група впливових професорів, і це врятувало юнака. З того часу Лобачевський рішуче змінив поведінку, зосередив усю свою енергію на навчанні й науковій роботі.

У 1814 р. Лобачевському було надано звання ад’юнкта (доцента), а ще через два роки — професора. З цього часу починається його тридцятирічна професорська діяльність у рідному університеті.

У 1827 р. рада університету обрала ректором університету Лобачевського. Для університету настав період відродження, він став центром освіти та наукової діяльності всього приволзького краю. Лобачевський як ректор користувався заслуженим авторитетом і повагою. Рада університету обирала його на цю посаду шість разів підряд (1827 — 1846).

Як професор Лобачевський завжди був вдумливим і вимогливим до себе і до студентів. Лекції читав просто, фігури на дошці креслив дуже старанно, формули писав красиво і чітко. Студентам говорив, щоб думали самі, а не зазубрювали готові формули, рекомендував студіювати наукову літературу. В оцінюванні знань був вимогливим, не йшов на компроміси.

У науковій і педагогічній діяльності Лобачевський не обмежувався математичними дисциплінами: вивчав хімію, анатомію, агрономію, ботаніку; в університеті для дорослих читав лекції з вищої математики, механіки, гідростатики, астрономії, а для учнів ремісничої школи читав лекції з так званої “народної фізики”. Крім того, він проводив цікаві метеорологічні спостереження, конструював термометри, будував вулики, вивчав рідкісні рослини, був головою двох секцій Казанського економічного товариства.

Але світову славу вченого йому принесли геніальні дослідження в галузі геометрії.  Лобачевський розв’язав задачу, яку протягом більш як двох тисяч років марно намагалися розв’язати багато видатних учених-математиків: він довів, що V постулат Евкліда не можна дістати як теорему з інших постулатів і аксіом, які містяться в “Началах” Евкліда. Він довів також, що Евклідова геометрія не є єдино можливою геометрією.

Помер М. І. Лобачевський 24 лютого 1856 р.